Як навчити дітей грати самостійно? Рекомендаціі від спеціалістів

Далеко не всі діти вміють грати самостійно – ми все це відчули, особливо після закриття дитячих садків на карантин. Однак навіть якщо ваша дитина не може провести ні хвилини без «Мамо, дивися!», Ще не все втрачено – самостійної гри можна навчити.

Які бувають самостійні ігри?

Соціолог і експерт з дослідження ролі ігор у розвитку дітей Сандра Стоун виділяє три основні типи гри.

Функціональна гра. Це тип гри дозволяє дітям відточити фізичні навички, які знадобляться їм у майбутньому і отримати задоволення. Коли діти бігають просто заради того, щоб бігати, стрибають, скачуть, видувають бульбашки або залазять на ігровий комплекс – це функціональна гра.

Конструктивна гра. Така гра полягає у вирішенні завдання через певний процес. Наприклад, коли дитина будує будинок з Лего або малює картинку фломастерами.

Драматична гра (або рольова гра). Це як раз ті ігри, в яких діти стають котиками, супергероями, продавцями, лікарями, і багато ким ще. Рольові ігри розвивають фантазію і допомагають засвоїти соціальні норми.

У всі ці ігри дитина може грати з батьками або групою ровесників (наприклад, в саду). А ще він може грати в них один. Саме це і відрізняє самостійну гру від інших ігор – це не окремий вид гри, це просто будь-яка гра, в яку дитина може грати самостійно.

Чим так корисна самостійна гра?

Самостійна гра йде рука об руку з вільною грою (почитати докладніше можна тут), в якій немає чіткого сценарію, і дитина може сама вирішувати, як і з чим йому взаємодіяти в процесі гри.

Вільна гра може тривати довше самостійної гри, оскільки гри «за сценарієм» кінцеві (рисунок рано чи пізно Доріс, а будинок з конструктора – збереться) і в якийсь момент зажадають батьківського втручання.

Як навчити дітей грати самостійно?

Як і інші навички, здатність грати самостійно сильно залежить від віку дитини. Діти молодшого віку не можуть довго концентруватися на одному занятті, однак, за словами керівника платформи раннього освіти Діпаншу Пандіта, саме цей вік відіграє значиму роль. Пандіта рекомендує батькам починати прищеплювати дітям навички самостійної гри, починаючи з 9-15 місяців.

«У цьому віці їм потрібна різноманітна середовище, в якій є багато цікавого», – сказав він і порекомендував батькам грати з дітьми в ігри, в яких вони зможуть на невеликий час пропадати з поля зору дитини, при цьому зберігаючи їх впевненість у своїй присутності.

Наприклад, розмовляти з дітьми із сусідньої кімнати.

До трьох років, за словами Пандіта, вікно можливостей починає закриватися. Але не все втрачено: батьки можуть пропонувати дитині протягом дня певні заняття, які вимагають від них самостійності. Наприклад, пострибати на скакалці, полепіть з солоного тіста або зібрати пазл.

Ще важливий момент в процесі привчання до самостійних ігор: це готовність батьків зайняти «пасажирське сидіння» і надати дитині можливість самостійно придумувати сюжети і управляти процесом. Чим більше у дитини свободи в грі з вами, тим простіше йому буде звикнути грати самостійно, а не чекати ваших вказівок.

Чому багато батьків не дають дітям можливість грати самостійно?

Незважаючи на всі переваги самостійних ігор (хто зараз відмовиться від півгодини вільного часу?), далеко не всі батьки готові надавати своїм дітям повну свободу. Експерти бачать кілька причин.

За словами Пандіта, не всі батьки здатні впоратися з реакцією дитини на сепарацію.

«Тут не можна повністю уникнути страждань, але результати варті того», – говорить він.

Стоун називає ще одну причину: боязнь безладу, який влаштують діти, кинуті з усіма іграшками напризволяще:

«Батькам важливо пам’ятати про інше корисному аспекті гри», – говорить вона. – «Безлад завжди можна прибрати разом»

Привчаючи дітей до самостійної гри, ви можете заодно привчити їх до самостійної (або майже самостійної) прибирання, а це теж дорогого коштує.

Нарешті, далеко не всі батьки досить терплячі, щоб чекати, коли їх дитина навчиться і звикне грати самостійно – а цей процес вимагає часу і проходить дуже поступово.

«Деяким дітям потрібна додаткова підтримка, щоб залучитися до самостійну гру. Можливо, спершу батькам треба грати поруч з ними, а потім поступово віддалятися », – радить Стоун.

Які іграшки краще підходять для самостійних ігор?

Нерідко для самостійних ігор взагалі не потрібно ніяких атрибутів, але якщо ви хочете мати запас іграшок, надихаючих дітей грати самостійно, то Пандіта рекомендує іграшки, які симулюють доросле життя, наприклад, ігрові кухні і майстерні.

Стоун радить прості іграшки, які підштовхують дітей щось створювати і придумувати самостійно: конструктори, кубики, тісто для ліплення. І, звичайно ж, дітям знадобляться всілякі витратні матеріали на зразок старих картонних коробок і рулонів від туалетного паперу.

Коробки взагалі ідеально підходять як для конструктивної гри (наприклад, з них можна побудувати замок або автомобіль), так і для рольової (в якій на замок нападе дракон, а автомобіль відправиться в подорож).

Що в підсумку вийшло?

Не бійтеся пробувати привчати дитину до самостійних ігор з раннього віку – так йому буде простіше звикнути.

Створіть для нього простір, яке він зможе безперешкодно досліджувати і знаходити для себе багато цікавого.

Не прагніть модерувати все заняття дитини – надайте йому свободу вибору.

Запасіться терпінням і не чекайте, що дитина почне грати сам після першої ж спроби залишити його одного в кімнаті.

Переваги самостійної гри настільки великі (як для вас, так і для дитини), що стоять того, щоб не кидати спроби, навіть якщо вам дістався солодкий малюк на світі.

Читайте також:

Добавить комментарий